Доісторичний період

Визначення

Термін «доісторичний період» застосовується для позначення проміжку часу до початку власне «історії» – моменту виникнення писемності і появи перших письмових історичних свідчень. У найбільш широкому сенсі в цей проміжок може входити весь час з моменту виникнення Всесвіту (близько 13750 млн. років тому). Але частіше термін застосовується до періоду часу з виникнення життя на Землі, або, ще конкретніше – з моменту виникнення перших видів людини.

Вперше термін «доісторичний» (anté-historique) винайшов французький фармацевт і археолог Поль Турналь для опису своїх знахідок під час розкопок в печерах Бізе в Південній Франції. Таким чином, термін став використовуватися у Франції в 1830-х роках для позначення періоду часу до винаходу писемності. У 1851 р. слово «доісторичний» увійшло і в англійську мову (prehistoric) з подачі археолога Дениела Уiлсона.

Походження та еволюція людини

Існують гіпотези, що розвиток і поширення ссавців, а, отже, і еволюція людини як біологічного виду, зобов'язані вимиранню динозаврів. Вимирання сталося близько 65,5 млн. років тому, в кінці Крейдового періоду, і звільнило багато екологічних ніш, які й були зайняті ссавцями.

Серед примітивних ссавців деякі тварини невеликого розміру (як сучасні комахоїдні) перейшли до деревного способу життя. Від них відбулися перші примати.

Найбільш ранні предки сучасних приматів – групи, до якої належить і сучасна людина – відділилися від спорідненої групи шерстокрилiв за різними оцінками від 65 до 116 млн. років тому.

Людина є частина групи (парвотряда) вузьконосих мавп, або приматів Старого Світу, які відділилися від широконосих мавп (приматів Нового Світу) близько 40 млн. років тому. Потім, близько 30 млн. років тому, в олігоцені виділилася надродина людиноподібних мавп (гомiноїдів або антропоїдів).

У міоцені у гомiноїдів різко зросли чисельність і різноманітність видів. Також у цей період (16-20 млн. років тому) вони стали розселяться з Африки до Азії та Європи. А 5-8 млн. років тому, за даними палеонтологічних і біомолекулярних досліджень, гілка людини відокремилась від загального стовбура.

Близько 4,2 млн. років тому, в пліоцені з'явилися австралопітеки. Вважається, що надалі еволюція їх пішла 2 різними шляхами: одна гілка привела до утворення роду Люди (лат. Homo), а інша удосконалювалася в якості австралопітеків з утворенням нових видів. Хоча існує й альтернативна думка, яке полягає в тому, що всі австралопітеки були побічною гілкою гомiноїдів, а не прямими предками людини. Останні з австралопітеків вимерли близько 900 тис. років тому. Австралопітеки мали дві важливі якості, що наближають їх до людини: використання інструментів і «двоногість» – ходьба на двох задніх кінцівках, хоча прямоходіння було ще неповним.

У 1960 р. археологами Лікі були виявлені останки гомініда, який жив більше 2 млн. років тому. Його назвали людина уміла. Об'єм його мозку значно перевищував об'єм мозку сучасних мавп і австралопітеків. Він поклав початок еволюційної тенденції до збільшення об'єму мозку. Крім того Homo habilis вже усвідомлено і цілеспрямовано виготовляв і застосовував кам'яні (кварцові) знаряддя праці, хоча і дуже примітивні (олдувайська культура). Період існування виду в цілому склав понад півмільйона років.

У 1971 р. був знайдений ще один вид гомінідів – людина працююча. Жили Homo ergaster приблизно 1,4-1,8 млн. років тому. Їх мозок став більший, ніж у людини вмілої, виросли розміри тіла, удосконалилися і використовувані ним інструменти.

Безпосереднім предком сучасної людини (лат. Homo sapiens sapiens) вважається людина прямоходяча, хоча багато палеоантропологiв вважають, що Homo erectus був лише різновидом Homo ergaster, а не окремим видом. З'явившись в Африці, Homo erectus вже близько 1,8 млн. років тому став поширюватися по Євразії аж до Китаю. Спочатку вважалося, що він повністю вимер близько 300 тис. років тому, поступившись місцем неандертальцям. Однак, сучасні дослідження показують, що окремі популяції могли дожити і до появи людини сучасного типу. Наприклад в Індонезії людина прямоходяча вимерла лише близько 27 тис. років тому, а її карликовий різновид – 18 тис. років тому.

Одним з подальших етапів еволюції людини прямоходячої став неандерталець. Не будучи безпосереднім предком сучасної людини, довгий час неандерталець співіснував з ним. Предки неандертальців (пренеандертальці) з'явилися близько 350 тис. років тому. Типові неандертальці – приблизно 140 тис. років тому. Зникнення сталося за різними оцінками 28-33 тис. років тому. У геномі сучасної людини (крім африканців) присутнє 1-4% генів неандертальців. Цікаво зауважити, що об'єм мозку неандертальців дещо перевищував об'єм мозку Homo sapiens.

Найдавніші представники сучасної людини з'явилися за різними оцінками від 250 до 400 тис. років тому.

Анатомічно сучасні люди з'явилися в Африці близько 200 тис. років тому, утворивши вид Homo sapiens sapiens, до якого належать всі люди, що живуть нині. 50-100 тис. років тому вони переселилися з Африки в Євразію. Надалі вони витіснили (винищили або частково асимілювали) всі інші види свого роду Homo.

Часові межі

Виходячи з визначення, початком доісторичного періоду у вузькому сенсі слова слід вважати момент появи перших (хай і дуже примітивних) людей. Як описано вище, це сталося приблизно 2,5-2,6 млн. років тому. Оскільки людина з'явилася в результаті повільного еволюційного процесу, то звісно, що точну дату встановити неможливо. Крім того, поява людей у різних областях планети внаслідок різних (у тому числі кліматичних та географічних) чинників була далеко не одночасною. Тому, строго кажучи, доісторичний період почався 2,5-2,6 млн. років тому тільки в колиски людства – Африці, а в інших регіонах це могло відбуватися і значно пізніше. Приміром, в Америку перші люди потрапили не більше 30 (а за іншими оцінками всього 12-14) тис. років тому. З іншого боку, якщо вважати австралопітеків найпримітивнішим різновидом людей, то початок доісторичного періоду в Африці відсувається до 4,2 млн. років тому.

Ще складніше визначити момент закінчення цього періоду, тому час, коли достовірні письмові джерела стають важливим академічним ресурсом, дуже сильно варіюється від регіону до регіону. Наприклад, в Давньому Єгипті історична епоха починається приблизно з 3200 р. до н.е., в той час як у Новій Гвінеї закінчення доісторичного періоду настало набагато пізніше – близько 1900 р. н.е.

У Європі класичні культури Стародавньої Греції та Стародавнього Риму були задокументовані відносно добре. У той же час вони оточувалися культурами, включаючи кельтів і, меншою мірою, етрусків, які не мали, або майже не мали писемності. І тепер історики повинні вирішувати, наскільки вірні відомості про ці культури (найчастіше досить упереджені), що збереглися в давньогрецької і давньоримської літератури. Для позначення такого роду відомостей про одну культуру (яка не мала або не розвинула належною мірою власної писемності) в письмових документах іншої культури іноді застосовується (але не є загальноприйнятим) термін «протоісторія».

Крім того, деякі вчені дотримуються думки про те, що поява писемності не є обов'язковим критерієм закінчення доісторичного періоду. Вони вважають більш правильними критеріями розвиток складних суспільних і економічних відносин: зміна середовища існування, будівництво міст, поява адміністративних органів, розвиток торгівлі тощо.

Таким чином, до деяких культур термін «доісторичний період» непридатний взагалі, або застосовується в сенсі, що відрізняється від загального для людства в цілому. Наприклад, високорозвинені цивілізації інків, майя та ацтеків мали складне в соціальному і економічному і соціальному плані суспільство, великі міста тощо, і віднести їх до доісторичного періоду можна тільки за формальною ознакою відсутності писемності.

Способи та методи дослідження

Основні дослідники доісторичного минулого – археологи та фізичні антропологи, які використовують розкопки, дані геологічних та географічних досліджень та інші методи наукового аналізу для виявлення та інтерпретації природи і поведінки доісторичних народів. Генетики та історичні лінгвісти також надають цінні дані для розуміння доісторичного минулого. Так як об'єкти виготовлені людьми переходили з рук в руки в результаті торгівлі та шлюбних відносин, то важливу роль у дослідженнях доісторичного минулого займає культурна антропологія. Крім того, у вирішенні питань доісторичного минулого використовується широкий спектр природничіх і соціальних наук, таких як ядерна фізика (абсолютне датування), геоморфологія, ґрунтознавство, палеонтологія, біологія, палінологія, геологія, археоастрономія, порівняльна лінгвістика, антропологія, молекулярна генетика, етнографія і багато інших.

На відміну від історичного доісторичний період розвитку людства відрізняється тим, що його дослідники мають справу не з конкретними людьми або навіть народами, а з археологічними культурами. При цьому справжні назви і самоназви етносів, місцевостей i т.д. залишаються за вкрай рідкісними винятками невідомими. А використовувані терміни (неандерталець, залізний вік і так далі) – ретроспективними і, значною мірою, умовними.

Археологічна періодизація

Тому що по визначенню письмові документи з доісторичного періоду людства відсутні, то датування доісторичних матеріалів – надзвичайно складна справа. Хронологія його стала набувати свої риси лише в XIX ст. в ході робіт великих систематикiв Карла Ліннея, Бюффона та ін.

Для систематизації доісторичного періоду існування людства зазвичай використовується система археологічної періодизації з 3 епох, так звана «система 3-х вікiв», яку вперше використав Християн Юргенсен Томсен для впорядкування колекції експонатів у Національному музеї Данії за ознакою матеріалу, з якого вони були виготовлені.

«Система 3-х вікiв» складається з трьох послідовних періодів часу, названих відповідно з переважними технологіями виготовлення знарядь праці: кам'яний вік, бронзовий вік і залізний вік.

В даний час продовжують широко використовуватися поняття «бронзовий вік» і «залізний вік». «Кам'яний вік» як щось цілісне поступився місцем своїм більш точним і певним підрозділам «палеоліт» і «неоліт», які вперше використав Джон Лаббок, а також «мезоліт», «епіпалеоліт» і «енеоліт».

У 1869 р. Габриель де Мортилье запропонував альтернативну систему періодизації з 14 послідовних епох (культур), названих по місцях, в яких відповідні культури були знайдені, описані і добре представлені. Система періодизації як така не прижилася, зате назви культур з неї широко застосовуються і в наш час (мустьєрська, солютрейська i т.д.).

Кам'яний вік

Палеоліт

Палеоліт (давній кам'яний вік) починається з першого використанням кам'яних знарядь праці. Це найбільш ранній, найдовший і самий неясний період кам'яного віку і існування людства взагалі.

Ранній палеоліт (званий також нижній палеоліт) передує появі Homo sapiens, починаючись з Homo habilis (і споріднених видів) і його кам'яних інструментів, що датуються приблизно 2,5-2,6 мільйона років тому. Архаїчний Homo sapiens з'явився близько 200 тисяч років тому, під час середнього палеоліту. Анатомічні зміни, що вказують на розвиток мови, також виникли в середньому палеоліті. Систематичне поховання померлих, музика, раннє образотворче мистецтво і використання все більш складних складових знарядь праці з каменю (а також дерева) – це також ключові особливості середнього палеоліту.

Під час палеоліту люди, зазвичай, жили бродячими мисливцями-збирачами. Житлом їм служили печери. Товариства мисливців-збирачів мали невеликі розміри і тенденцію до зрівняльного розподілу. Хоча деякі такі спільноти з рясними джерелами ресурсів або вдосконаленими сховищами їжі вели осілий спосіб життя зі складними суспільними структурами, вождями і соціальним розшаруванням.

Початок пізнього (верхнього) палеоліту можна співвіднести з максимумом останнього льодовикового періоду. У цей час різко удосконалилося виробництво кам'яних інструментів, були винайдені рибальський гачок, голка з вушком тощо. З'явилося безліч різноманітних культур, в той час як до цього панувала одна – мустьєрська. Нові технології та культури асоціюються тільки з людиною розумною, неандертальці продовжують використовувати старі. В результаті чого (а також у зв'язку з різким похолоданням) неандертальці повністю вимерли, поступившись місцем сучасній людині. Ці події називають революцією пізнього палеоліту.

Кінець палеоліту приблизно збігається із закінченням останнього заледеніння. Це сталося близько 10 000 р. до н.е. або трохи пізніше.

Мезоліт

Мезоліт (середній кам'яний вік) – період розвитку людства між палеолітичним і неолітичним періодами кам'яного віку.

Мезолітичний період почався в кінці епохи плейстоцену, близько 11,7 тис. років тому і закінчився з впровадженням землеробства, яке відбувалося в різний час залежно від регіону. На деяких територіях, таких як Близький Схід, землеробство було поширене вже до кінця плейстоцену, і там мезоліт короткий і слабко виражений. На територіях, які були слабо порушені льодовиками, іноді використовується термін «епіпалеоліт».

Регіони, які відчули сильний вплив останнього льодовикового періоду, мають більш виражений мезолітичний період, що триває тисячоліття. У Північній Європі суспільства жили в добрих умовах близько багатих їжею боліт, які утворилися в ході потепління клімату. Такі умови сприяли виникненню характерною поведінки, сліди якої збереглися, наприклад, в культурах Маґлемозе і Азильской. Ці умови також затримали прихід неоліту в Північну Європу до приблизно 4000 р. до н.е.

Матеріальні сліди мезоліту рідкісні і сильно розкидані. Як зазвичай ці знахідки зосереджені в покидьках життєдіяльності. В лісистих місцевостях з'являються перші сліди зведення лісу, хоча у великих масштабах це стало відбуватися вже в неоліті, коли потрібні були додаткові площі для землеробства.

У більшості областей мезоліт характеризується поширенням дрібних складових крем'яних інструментів – мікролітів. Рибальські снасті, кам'яні тесла, дерев'яні виробі, такі як луки і каное були виявлені в деяких місцях. Ці технології вперше з'явилися в Африці та пов'язані з Азильськой культурою, потім через Іберо-мавританську культуру в Північній Африці і Кебарскую культуру Леванту поширилися в Європі. Хоча, в деяких випадках, не виключається і незалежний винахід.

У мезоліті люди продовжують селитися в печерах. З цієї епохи до нас дійшло безліч наскальних малюнків з таких печер. У той же час з'являються і перші постійні поселення, побудовані людиною на берегах різних водойм.

Неоліт

Неоліт (новий кам'яний вік) – період примітивного технологічного та суспільного розвитку. Під час неоліту з'являються перші міські поселення, розвивається землеробство, одомашнюються тварини, а також відбуваються перші зафіксовані військові дії. Термін «неоліт» зазвичай використовується стосовно до Старого Світу, тому його додаток до культур Америки та Океанії, що не розвинули повністю технології обробки металів, викликає труднощі.

Бурхливий розвиток сільського господарства – ключова особливість неоліту і один з найважливіших критеріїв визначення його початку (тобто неоліт починається з розвитком сільського господарства, незалежно від того, що в різних частинах світу це відбувається із суттєвою різницею в часі). Важливість такого розвитку відображена в терміні сільськогосподарська (неолітична) революція.

Землеробство

Лесосади, виникнувши в доісторичний час, вважаються найстарішої в світі формою землеробства. Близько X тисячоліття до н.е. сталася сільськогосподарська (неолітична) революція – впровадження землеробства і одомашнення тварин і рослин. Шумери почали займатися сільським господарством близько 9500 до н.е. Близько 7000 до н.е. землеробство стало розвиватися в Індії та Перу, 6000 до н.е. – В Єгипті, 5000 до н.е. – В Китаї. Приблизно в 2700 до н.е. землеробство прийшло в Месоамерику.

Незважаючи на тенденцію до концентрації в близькосхідному Родючому півмісяці, археологічні дослідження в обох Америках, Східної та Південно-Східної Азії вказують, що сільськогосподарські системи, що використовують різні види сільськогосподарських культур і тварин, були в деяких випадках розвинені там майже так само рано.

Сільське господарство зробило можливим створення складних суспільств – цивілізацій. Виникли держави і торгівля. Технології розширили можливості людей приборкувати природу і розвивати транспорт і зв'язок. Міста спираються на надлишок сільськогосподарської продукції «тому містяни самі не виробляють їжу, міста не можуть забезпечувати себе самі, т.ч. вони існують там, де сільське господарство ведеться досить успішно, щоб виробляти необхідний надлишок продукції».

Колисками ранніх цивілізацій були річкові долини, такі як долина Тигру і Євфрату в Месопотамії, долина Нілу в Єгипті, долина Інду на Індійському субконтиненті, долини Янцзи і Хуанхе в Китаї. Деякі кочові народи, такі як аборигени Австралії та бушмени Південної Африки не практикували сільське господарство до відносно пізнього часу.

Закінчення неоліту зв'язується з переходом до металів в якості основного матеріалу. В Євразії мідні та бронзові інструменти, прикраси і зброя широко поширилися близько 3000 р. до н.е. Після бронзи Східне Середземномор'я, Середній Схід і Китай перейшли до використання залізних інструментів і зброї.

В Америках не було металевих інструментів до горизонтів Чавін (близько 900 р. до н.е.). Мочика мали металеві обладунки, ножі та посуд. Навіть у бідних металом інків були плуги з металевими лемішами, як мінімум після завоювання Чімор. Однак дуже мало археологічних досліджень було проведено в Перу, і майже всі кипу (письмові пристрої інків) були спалені під час іспанського завоювання. Навіть у 2004 р. продовжували виявлятися цілі міста.

Мідний вік

В археології Старого Світу терміни «халколiт», «енеоліт» і «мідний вік» застосовуються для вказівки на перехідний період, коли ранні осередки мідної металургії з'являлися поряд з повсюдним використанням кам'яних інструментів. Тривалість мідного віку неоднакова в різних регіонах. Іноді він повністю відсутній. Термін у 1876 р. запропонував угорський археолог Фєрєнц Пульский для уточнення «системи 3-х вікiв» Томсена. Однак мідний вік є складовою частиною бронзового віку, а не самостійним періодом.

Бронзовий вік

Бронзовим віком називають період у розвитку людства, коли найбільш поширеним матеріалом для виготовлення інструментів, зброї і т.д. стала бронза.

Часові межі бронзового віку дуже сильно залежать від регіону. Наприклад, на Близькому Сході це 3600-1200 рр. до н.е., в Європі – 3600-600 рр. до н.е., в Індії – 3300-1200 рр. до н.е. і т.д. (всі дати приблизні). Крім того, навіть у межах цих географічних областей різні культури проходили у своєму розвитку через бронзовий вік в різний час.

Бронзовий вік – найбільш ранній період, для якого є письмові джерела. Винахід писемності збігається з самим початком бронзового століття. Крім того в цей же археологічний період виникають перші великі цивілізації, наприклад Стародавній Єгипет. Т.ч. в цей період у багатьох народів починається власне історія, в той час як у інших ще триває доісторичний час (або, можливо, починається протоісторія).

Залізний вік

В археології залізний вік вказує на поширення чорної металургії (металургії заліза). Впровадження заліза збігається з іншими змінами, яки часто включають в себе більш складні сільськогосподарські прийоми, релігійні вірування та обряди, художні стилі.

Коротка хронологія

4,2 млн. років тому: поява австралопітеків, розвиток прямоходіння, систематичне використання знарядь праці.

2,6-2,5 млн. років тому: поява людини вмілої, перші штучно виготовлені кам'яні інструменти.

1,8 млн. років тому: поява людини працюючої і людини прямоходячої, збільшення об'єму мозку, ускладнення виготовлених інструментів.

900 тис. років тому: зникнення австралопітеків.

400 тис. років тому: оволодіння вогнем.

350 тис. років тому: поява найдавніших неандертальців.

200 тис. років тому: поява анатомічно сучасного Homo sapiens.

140 тис. років тому: поява типових неандертальців.

33-28 тис. років тому: зникнення неандертальців.

27-18 тис. років тому: зникнення останніх крім сучасної людини представників роду Homo (людина флореська).

11 700 років тому: закінчення палеоліту.

9500 р. до н.е.: землеробство в Шумері, початок неолітичної революції.

7000 р. до н.е.: землеробство в Індії та Перу.

6000 р. до н.е.: землеробство в Єгипті.

5000 р. до н.е.: землеробство в Китаї.

4000 р. до н.е.: прихід неоліту в Північну Європу.

3600 р. до н.е.: початок бронзового віку на Близькому Сході і в Європі.

3300 р. до н.е.: початок бронзового віку в Індії.

3200 р. до н.е.: кінець доісторичного періоду в Єгипті.

2700 р. до н.е.: землеробство в Месоамерике.